USA щоденник

Я малювала “Американський щоденник”для подорожувальників, що замість сувенірів збирають історії.

Я вірю, що подорожі змінюють нас лише тоді, коли ми помічаємо цікаве. Помітити це через камеру смартфона не завжди легко, потрібне більше часу. Тому я агітую за замальовки/скетчі. Колись я припинила фотографувати в подорожах та почала скетчити свої спостереження та замість замальовок архітектури або перехожих почала помічати інсайти. Що незвичного та унікального є в кожній країні, що викликає реакцію у слухачів: “ааа точно” або “та ти що? ми й не помічали”? Це інсайти. Полювання на інсайти перетворилося для мене на квест. А країною, де на один квадратний сантиметр тих інсайтів ціла купа, стала для мене Америка.

Мене звати Маша, але в соцмережах я підписую свої картинки marshrootka. Цей псевдонім зі мною ще зі шкільних часів, коли бути Машуткою було занадто “дівчачо” серед суворих Святошинскьких прерій. Згодом виявилось, що свої картинки я малюю теж досить нерегулярно, як ходять ті маршрутки, то наш зв’язок з цим прізвиськом ставав сильнішим. Та й часто моя голова дійсно нагадує ту маршрутку: юрбиться купа їдей, яким затісно, вони набиваються туди за нерегулярним графіком і завжди закочують ґвалт, якщо хтось відкриває віконце новим ідеям. “Закрийте фантазію, мені некомфортно!” “О, Пані Гарна Ідейка, передайте за проїзд будь ласка мозкові…” “На зупинці біля “Самокритики”!… А ви біля “Творчих мук” будете виходите?..”

Улюблений письменник всіх американців та подорожувальинків усього світу Джон Стайнбек писав:

“Не люди створюють подорожі, а подорожі створюють людей.”

Я зрозуміла цей вислів лише після власної подорожі Америкою. Так він написав, подорожучі зі своїм величезним кудлатим пуделем Чарлі. В мене не було собаки, або пуліцера за плечима, але книжки Стейнбека навчили мене помічати та слухати всіх навколо впродовж подорожі. Тільки я не записувала це, а замальовувала. Я подорожувала Америкою двічі і кожного разу верталася звідти інакшою людиною завдяки саме картинкам. З часів “Подорожі з Чарлі” минуло майже 60 років, але американці з його книг зустрічаються й досі, а звичайний олівець для нотаток замінів iPencil.

Всередені “Росинанта”, пікапа що декілька місяців був будинком на колесах для Стайнбека та старенького пуделя Чарлі. В житті розміри собаки виявилися величезними, а сам пікап малесеньким.

В Каліфорнії є мікроміcтечко Салінас. Там знаходиться дослідницький центр та музей мого улюбленого Стайнбека. Я їхала туди на потязі Coast Starlight та була першою відвідувачкою з України. Я побачила все про шо мріяла: “Росинанта”, Чарлі в натуральний розмір та маршрути з їх подорожі Америкою.

Вокзали Америки — це ще окремий Штат. Тут мешкають пасажири, яких ви не зустрінете в аеропорті. Тиша та час тут мають інші фізичні властивості. Звуки поглинаються велетенськими американськими прапорами та сторічними дерев’яними лавами. Тільки аналогові годинники та розклади набрані окремими пластиковими літерами. Оскільки майже всі потяги двоповерхові, то пасажири мають унікальну можливість бачити всі краєвиди, що заховані для пасажирів автівок та ховаються за хмарами для пасажирів літаків. Назви популярних маршрутів звучать як назви пісень: Coast Starlight, Silver Meteor..

Книжкові

В Америці дуже цікаві книжкові. В кожного міста є свій “знаковий”.

“Recycled bookstore” in San Jose, CA

Вони можуть бути відомі, а можуть бути приховані, як скарби. Я заходила і до відомих — в Лос Анджелесі це туристичний та розрекламований The Last Bookstore, в Сан Франциско це City Lights . Найцікавіший та униікальний був Recycled Bookstore в каліфорнійському Сан Хосе. Від підлоги до стелі — книжки. Тема всіх тихих розмов відвідувачів між полицями — книжки. У всіх якась відзнака, як в таємному клубі — тут значок з книжко, там на валізі цитата улюбленного письменника, татуювання з “тією самою цитатою, що змінила життя”.

Любов до книжок та читання — універсальна мова. Заходити в американські книжкові — це як приєднатись до екскурсії, що проводиться для тебе одного.

Атланта (ATL)

Перший візит лишив тільки відчуття шаленого трафіку та кількогодинних корків, небезпечного даунтауну та нереальної любові до персикових назв. Це справжня локальна персикова змова. Попри те, що Джорджія — штат персиків, ви не знайдете жодного дерева в місті! Проте довідаєтесь, що інсує 71 вулиці з персиковою назвою. Peach tree street, Peach Alee, Peach Blvd і так далі. В свій другий візит я зрозуміла, чому серед всіх міст Сер Елтон Джон обрав саме Атланту. Люди, їжа та саванна. Легенда сцени та Рокетмен всіх часів мешкає тут вже 20 років, в самому спокійному та заможньому районі Бакхеді. В своєму інтерв’ю він пояснював свій вибір так: “Лос Анджелес дуже перевантажений, Нью-Йорк небезпечний, але в Південний шарм Атланти мене підкорив”. Ну і звісно, Сер Елтон мешкає на Персиковій вулиці.

Найзаплутаніша розв’язка в штатах знаходиться в Атланті. Місцеві називають її “спагетті”.

Віднесені вітром

Хороший чоловік був у Маргарет Мітчел. Коли майбутня авторка “Віднесених вітром” покинула роботу в щотижневику Атланти, щоб наглядати за хворим дядьком, від ізоляції її рятувала домашня бібліотека. Коли вона майже перечитала всі книжки, чоловік їй мовляв сказав: “Пеггі… (таке ім’я вона обрала собі як псевдонім в газеті, але вдома її теж так почали називати)… так ось він їй каже “Пеггі, чи не була б твоя ласка написати вже нарешті свою власну книжку, замість того, щоб їх читати тисячами?” На шо Пеггі згодилася, бо якраз в ті часи вже не один рік захоплювалася порнографією та сексологією. Тож якщо ви запам’ятали “Віднесених вітром” більш як протистояння жіночої та чоловічої сексуальності, яка вирувала на сторінках сильніше за громадянську війну, то вам не здалося…

Маргарет видала лише один роман за життя, фанатіла від еротики та померла, коли йшла сама в кіно на “Кентерберійські оповіді”. Її збив п’яниця-таксист.

Янгольске (або диявольське) місто ЛА

How are you? Ви почуєте це запитання десятки разів на добу та ще сотню разів доки не зрозумієте, що уе не запитання. Перший тиждень чесно відповідаєш доки не дійде шо це не питання на справді, а мовний пчих.

Наше найдивніше ейр бі-ен-бі — вампірська квартира в Лос Анджелесі. За рогом — столиця бомжів Скідроу, книжковий The Last Bookstore та магазин діамантів. Тут ми випадково зламали кушетку, на якій лежала Вівьєн Лі на зйомках “Віднесених вітром”. Хвала AirBnB, що взяла на себе компенсацію того що вага Дрю не впоралася з впливом часу на голівудський диванчик.

Фудтраки в Лос Анджелесі це не тільки машини з їжею. Знайти свій улюблений фудтрак та улюблену кухню — це квест та прояв гурманства по-лосанджелеські. Ти підписаний на свій улюблений трак в існтаграмі, ти знаєш де та о котрій годині він буде наступного тижня, ти знаєш власника та всіх його помічників. Якщо в тебе є улюблений фудтрак — ти зрозумів Ел Ей.

Skip-the-diet — принцип всіх фудтраків ЛА. Рахуєш калорії — відійди, дай всім нормально поїсти.

Персональний рік англійської

Після першої поїздки Штатами я повернулася з дуже низькою думкою про власну англійську. Масштаби катастрофи дійшли до мене тільки там, коли я зрозуміла, що по-справжньому не можу ні розмовляти, ні бодай прочитати статті. Так я вирішила створити собі власний челендж #englishyear та рік не читати та не дивитись нічого в перекладі. Цілодобовий контент англійською.

Складно було лише перші два місяці, згодом з’явилася звичка. В свою наступну поїздку Америкою я вже мала за плечима десяток прочитаних книжок англійською, кульгаву але зрозумілу розмовну англійську та жодних бар’єрів перед тим, щоб купувати англомовні книжки або квитки в місцевий кінотеатр. Воістину англійська — це краще, що можна собі подарувати, якщо вчасно розізлитися на саму себе.

To be continued…